Діти наше майбутнє

Готуємо дітей нового покоління

Те що я чую — я забуваю; те, що я бачу і чую — я трохи запам'ятовую; те, що я бачу, чую і промовляю – я  починаю розуміти»

Подальше входження України у світовий освітній простір супроводжується великими знаннями у педагогічній теорії і навчальній практиці. Проголошений принцип варіативності освіти дозволяє педагогічним працівникам вибирати і будувати навчальний процес на основі новітніх ідей і технологій. Сьогодні кожний учитель розуміє, що традиційна методика навчання багато в чому вичерпала свої можливості.

Діти хочуть навчитися роз’язувати складні проблеми, критично ставлячись до обставин, порівнювати різні точки зору, приймати виважені рішення. Але здатністю мислити критично треба оволодіти під час навчання в школі. Традиційна освітня система передачі знань від учителя до учня не може озброїти людину відповідати на питання, що постають протягом життя. Школа повинна не навчити на все життя, а навчити все життя вчитися. Для цього потрібно формувати новий світогляд активного пізнання та прийняття рішень.

Формування навичок критичного мислення необхідно впроваджувати як елемент навчальної та виховної компоненти педагогічного процесу, стимулюючи пошукову самостійну діяльність.

Як правило, критичним називають таке мислення, що допомагає відрізнити те, що здається, від істини, факти від суджень. Слово «критичне» припускає насамперед оцінювальний компонент: чи вдало вибрані джерела, чи добре проаналізована інформація, чи правильні висновки зроблені, чи правильне рішення прийняті тощо.

Технологія розвитку критичного мислення допомагає готувати дітей нового покоління, які вміють розмірковувати, спілкуватися, чути та слухати інших.

Одним із пріоритетних напрямів нового педагогічного мислення й нового погляду на урок та весь навчальний процес є зміна в поглядах на учня як на суб’єкт виховання і навчання. Особистість учня ставиться у центр навчального процесу, що вимагає від учителя переосмислення мети й завдань уроків знову ж таки з позицій школярів. Тому виникає потреба ставити учнів у позицію дослідників – першовідкривачів явищ природи, вчити їх спостерігати й аналізувати процеси в довкіллі, обґрунтовувати їх. Цим самим у дітей пробуджуватимуться цікавість і потяг до ще не розв’язаних проблем, з якими вони можуть зустрітися в майбутньому.

Вміння визначати головне, самостійно робити висновок із пояснення учні набувають у процесі самостійного творчого пошуку. Отже, коли вчитель не нав’язує стале правило, що не вимагає доведення і перевірки, а пропонує всі варіанти можливих випадків, учні сприймають це як можливість самостійно знайти істину. В такий спосіб до роботи залучаються учні з різним рівнем розвитку, адже всі вони перебувають в однаковій вихідній позиції. Пізнавальна діяльність стає надбанням власного інтелектуального пошуку, є осмисленою, підтвердженою доведенням. Учні бачать можливі варіанти помилок, а тому знижується вірогідність їх допущення.

Роль учителя стає роллю одного з партнерів у навчальному процесі, вчителі залучають усіх учнів до активного одержання знань, складання схем, до творчої діяльності. Усі учні стають учителями, а клас – діяльною громадою тих, хто вчиться. Учні набувають певних навчальних навичок, результатом чого є ефективна інтеграція нової інформації та попередніх знань